"Використання сучасних інтерактивних методів роботи в організації навчально-виховного процесу дошкільного закладу""Розвиток творчих здібностей дітей шляхом інтеграції різних видів діяльності"
Методична робота закладу спрямована на:

-- стимулювання творчого потенціалу педагогів;
- розвиток спеціальних умінь та навичок;

підвищення соціально – психологічної культури вихователів;
• розвиток спеціальних умінь та навичок
• принцип допоміжно – регульованого контролю;
• принцип "Я – повідомлень” у спілкуванні;
•- інструктивно-методичні наради;

- теоретичні семінари;

Групові:

методичні об'єднання вихователів дошкільних груп;

Індивідуальні:

- самоосвіта;

- атестація

В нашому закладі стимулювання творчого потенціалу базується на принципах методичної роботи:

- творча атмосфера , стимулювання творчої активності

- системність методичних заходів

- випереджувальний характер методичної роботи.

створені умови для організації методичної роботи

- матеріали з правової освіти;

- матеріали атестації педпрацівників;

- фото, відео – матеріали.

складається на основі глибокого аналізу за минулий навчальний рік, комплексного вивчення результатів, здобутків, педагогічних знахідок. До річного планування залучаються всі працівники закладу, враховуючи їхню кваліфікацію, творчі здібності, можливості, їхні запити, побажання, зауваження. Велика увага приділяється спрямуванню зусиль педагогічного колективу на реалізацію сучасного особистісно-орієнтованого підходу до дітей, який передбачає формування у дитини здібностей і бажання усвідомлювати себе як особистість. Ці домінуючі ідеї обговорюються на педагогічних радах, педагогічних читаннях, під час індивідуальних і групових консультацій. На їх основі здійснюється корекція педагогічного стилю роботи вихователів.

Діяльність вихователя - методист

<span times="" new="" roman',="" serif;"=""> Важливою й найефективнішою формою методичної роботи з вихователями є проведення відкритих занять, які мають відповідати сучасним вимогам, бути інтегрованими з використанням інноваційних технологій. Працюючи над проблемою впровадження інноваційних технології в практику роботи з дітьми, педагоги проводять тематичні, комплексні, комбіновані, інтегровані заняття в залежності від розділу програми, обраного напрямку, що забезпечує належну продуктивність діяльності дітей.

АДАПТАЦІЯ МАЛЮКІВ: ЧИ БУТИ БАТЬКАМ У ГРУПІ

Присутність батьків у групі часто дратує вихователя, заважає йому, працювати. Але ж дитина, яка вперше прийшла у дитячий садок почувається значно впевненіше поряд з рідною людиною. Як же бути вихователю? Яку тактику поводження з батьками і з дітьми обрати?

Важко заперечити, що однією з умов успішної адаптації дитини у перші дні відвідування дошкільного закладу є присутність у групі найрідніших людей — мами чи тата. Проте ця ситуація викликає значну кількість запитань і суперечок як з боку педагогів, так і з боку батьків.

Присутність батьків у групі як засіб зниження тривожності дітей

Насамперед зазначимо, що підстав для відмови батькам у спільному перебуванні з дитиною протягом перших кількох днів у групі для успішнішої її адаптації до нових умов, у адміністрації дошкільного закладу немає. Дитячий садок є відкритою установою, а батьки — рівноправними партнерами у освітньому процесі.

Мама чи тато поруч з малюком у найскладніший етап його життя не просто «модні інновації» чи примхи малюка і його сім'ї. Це — потреба маленької людини, яка вперше так кардинально розширюємежі соціального та предметного простору і вперше переживає зміни такого масштабу у своєму житті.

Усім, хто скептично ставиться до такої потреби маленьких дітей, варто пригадати власну ситуацію зміни місця роботи або вступу у навчальний заклад тощо. Навіть доросла людина у подібних ситуаціях не почувається стовідсотково комфортно. Питання на кшталт: «як мене приймуть у колективі?», «як я влаштуюся на новому місці?», «чи знайду я там друзів?», «як до мене поставляться колеги?» турбують, зауважте, дорослу людину не один день до того. Але ж у дорослих подібного досвіду значно більше: ми йшли до школи, вступали до вишів, упершевлаштовувалися на роботу. Доросла людина має досвід встановлення контакту з незнайомими, налагодження стосунків з іншими, уникнення або ж розв'язання конфліктних ситуацій тощо. Проте дво- чи трирічна дитина, яка вперше приходить до дитячого садка, нічого цього не знає і не вміє. Умови життя вдома з мамою і татом, до яких вона призвичаєна, які є для дитини зрозумілими, змінюються вперше у її житті. А життя в групі дітей значно відрізняється від звичних умов дитини. І гідно пережити ці зміни допомагають дитині, насамперед, батьки, з якими безпечно і комфортно.

Тому, якщо вихователь прагне забезпечити оптимальні умови для повноцінного психічного і фізичного розвитку дитини та збереження її здоров'я, він має з розумінням поставитися до потреби новачка освоювати нову ситуацію разом з мамою чи татом, і задовольнити бажання батьків. При цьому слід обов'язково нагадати батькам, що вони повинні мати змінне взуття.

Вплив педагога на позицію батьків у групі

Іншої думки щодо спільного перебування дитини з батьками може бути вихователь, який приймає новачка у групу дитячого садка.

Пасивна позиція педагога

Найбільший спротив така організація процесу адаптації новеньких дітей викликає у тих вихователів, які чи то не знають, як цей процес організувати, чи то не розуміють, як поводитися з батьками у цій ситуації. І, зазвичай, пояснюють свою позицію приблизно так: «У мене є своя робота, у групі багато дітей. І у мене немає часу розважати ще й маму». Отже, у такій ситуації батьки і вихователь існують у групі у паралельних площинах, не перетинаючись.

За таких умов мама чи тато у групі перетворюються на жорсткого контролера і критика, таке собі «всевидяще око», оскільки вони перебувають у групі зі своїм малюком окремо від усіх інших дітей і споглядають все, що відбувається, збоку. Батьки власне спостерігають та аналізують ситуацію взаємодії вихователя з дітьми, особливості спілкування, загальне емоційне тло у групі і, зрештою, компетентність і професіоналізм вихователя. Цілком логічно, що свою оцінку педагога вони доводять до відома адміністрації дошкільного закладу. Здебільшого така оцінка не є позитивною, адже перебування перед прискіпливим оком сторонніх людей мало кому додає впевненості і знімає чи хоча б зменшує нервове напруження. Як наслідок, навіть те, що вчора виконувалось автоматично — сьогодні потребує неабияких зусиль від педагога. Вихователь може забути вірші, речитативи до рухливих ігор, а інколи й імена дітей. Може розгубитися, а від того не досить яскраво, нелогічно вибудувати заняття. Зазвичай організоване одягання на прогулянку у такій ситуації перетворюється на метушню. І, зрештою, вихователь може не стримати свого роздратування. Усе це — результат знервованості педагога від роботи під таким «прицілом».

Але винен в цьому сам педагог, адже він дав можливість розглядати, вивчати, аналізувати себе і свою роботу, оскільки відсторонився від батьків новачка і від нього самого.

Позиція батьківського спротиву

Маємо зауважити, що діти, адаптацію яких до умов дошкільного закладу організовано у такий спосіб, дуже важко переживають цей період. Адже батьки, навіть перебуваючи разом з дитиною у дитячому садку, ніяк не сприяють тому, щоб вона йшла до вихователя і інших дітей. Іноді навіть можна почути, як мама зупиняє свого малюка, коли він хоче підійти до дітей, зацікавлюється їхніми діями, справами: «Не треба туди підходити, постій біля мене. Ми звідси подивимось». А інколи навіть носить своє чадо на руках, не спускаючи додолу.

Формальне ставлення батьків до проблем дитини

Проте є й інший варіант, коли мама чи тато, приходять разом з малюком у групу, залучають його до дитячого гурту, а самі відсторонюються від його справ і переживань: «іди з дітками», «роби разом з ними», «слухай, що каже вихователь» тощо, обирають собі місце у куточку, подалі від галасливої і метушливої дітвори, виконуючи свою функцію полегшення адаптування малюка до дитячого садка абсолютна формально. Зі свого досвіду можу навести такий винятковий приклад: тато приводив у групу свого сина, сідав осторонь на стільчик і розгортав уранішню газету...

Рекомендації вихователям щодо організації взаємодії з батьками у період адаптації

Вихователь не повинен дозволити батькам перетворюватися на жорстких, але абсолютно поверхневих контролерів, на наглядачів, а тим більше на «меблі» у групі.

Завдання педагога полягає у тому, щоб допомогти батькам дійсно полегшити процес адаптації їхньої дитини до нових умов життя. А цього можна досягти, залучивши тата чи маму до справжнього життя у групі так само, як вихователь робить це з новачком. Адже головне завдання батьків — сформувати у дитини довіру до вихователя. Дитина, спостерігаючи за поведінкою своєї мами чи тата, має впевнитися, що «цій тьоті можна довіряти», ну майже як мамі. Адже мама так щиро усміхається виховательці і грається разом з іншими дітками.

Батьки малюка, які перебувають разом з ним у групі, мають брати участь у всіх справах дітей: виконувати дії в рухливій грі, малювати, ліпити тощо. А збираючись на прогулянку, допомогти одягнутися не тільки своєму синові чи донці, а й іншим дітям.

Вихователь, запрошуючи дітей групи раннього віку до рухливої гри «Потяг», пропонує мамі новачка Михайлика виконати роль «паровозика» (безумовно, без попереднього погодження з нею): «Дітки, зараз ми пограємо з вами у гру «Потяг». Сьогодні у нас буде незвичайний «потяг», його вестиме «паровозик», а ним буде мама Михайлика. Ми ж з вами будемо «вагончиками» цього потягу (вихователь підходить до мами і веде за собою дівчинку, яка і стає першим «вагончиком»). Ми маємо вишикуватись одне за одним. А для того, щоб «вагончики» не відірвались, ми покладемо ручки на пояс попередньому «вагончику» і триматимемося одне за одного. Наш «потяг» повезе нас у чудову мандрівку. Давайте запитаємо у «паровозика», куди ж ми поїдемо?». Отже, поки мама вимушено імпровізує і розповідає про чудову подорож, яка вже заявлена вихователем (власне відступати мамі вже нікуди), сам вихователь має змогу допомогти малюкам вишикуватись одне за одним. А гра триває далі, і мама повинна, орієнтуючись на вказівки педагога, вести «потяг» уперед.

А її син, Михайлик, який до цього досить боязко поглядав на жвавих дітей і наближався до них боком, начебто щоб завжди мати можливість миттєво повернутися до мами і заховатися за неї, тепер впевнено стає серед «вагончиків» і захоплено дивиться на свою маму. А наслідує звуки, які видає такий рідний і найкращий у світі «потяг»: «Чух-чух-чух. Ту-ту-у-у», — то вже найголосніше.

Така активна участь мами у житті дитячої групи пом'якшує ситуацію, а інколи і взагалі розв'язує складні проблеми у взаємодії з малюками. По-перше, загострена реакція інших малюків: «А де моя мама? », стає поодиноким явищем і звучить здебільшого власне як запитання, а не як трагедія загубленого маляти. Адже за таких обставин ця мама «належить» усім у групі так само, як і вихователь, лише приходить і йде з отим хлопчиком чи дівчинкою. А по-друге, майже зникає заява: «Це моя мама!», оскільки малюк діє разом з мамою, поруч з нею: вона ж бо його не покинула, а тому син чи донька і не сприймають дії інших дітей чи їх звертання, як зазіхання на свою маму.

Безумовно, що є й такі батьки, які навідріз відмовляються хоч якось змінити свою споглядальну позицію на активну участь. У такому разі вихователь має тактовно, але чітко і твердо пояснити батькам, що прийшовши до дошкільного закладу з дитиною, вони апріорі повинні брати активну участь у житті дитячої групи, в усіх її справах. І саме за таких обставин вони допомагають своєму малюкові увійти до дитячого колективу і адаптуватися до нових умов. Інакше, їхня відсторонена позиція лише шкодить дитині і формує специфічне негативне ставлення і сприймання як вихователя, так і групи однолітків, та й дитячого садка в цілому.

Щодо цього питання і вихователі, і практичний психолог, і адміністрація дошкільного закладу мають бути одностайними. Та зауважимо, що обговорювати ситуацію присутності мами чи батька в групі з новачком варто ще на етапі знайомства батьків з дошкільним закладом.

Отже, позиція, яку займає мама чи тато у групі, привівши туди свою дитину, цілком залежить від вихователя, що у групі дошкільного закладу має займати провідне положення. Саме вихователь встановлює правила поведінки у групі, адже на нього покладено відповідальність за всіх дітей.

Насамкінець, відповідаючи на запитання, винесене у назву статті, можемо сказати, що батькам разом зі своїм новачком у групі бути, а їх позицію у ній визначає вихователь цієї групи.

Література

«Вихователь-методист дошкільного закладу», № 8, 2011

Загальна консультація

ХАРАКТЕРИСТИКА КОРИСНОЇ ТА ШКІДЛИВОЇ ДИТЯЧОЇ ІГРАШКИ. АНТИІГРАШКА

Гра й іграшка – найважливіші складові будь-якої культури, специфічні засоби масової інформації, оскільки в них зафіксовано основні тенденції впливу на свідомість і поведінку людини, способи й засоби її виховання, особливості дозвілля, родинних і суспільних стосунків. Від того, якими будуть іграшки дитини, найчастіше залежить формування моральних переконань особистості та її розвиток у цілому.

Дитяча іграшка та гра за своїм характером можуть бути розвивальними і корисними, а також регресивними, антиіграшками.

У чому полягає значення розвивальної іграшки для розвитку особистості дитини?

Корисна іграшка закладає в душу малюка первісні поняття про добро й зло, надає дитині можливість виявляти кращі риси характеру – піклуватися про когось, допомагати, доглядати, лікувати, захищати, товаришувати, бути гостинними тощо. За допомогою справжньої іграшки дитині передається суть людських взаємин, виховується культура почуттів. Розвивальна іграшка виконує, крім інших, і психотерапевтичну функцію – допомагає дитині подолати власні страхи, опанувати бажання. На іграшках діти вчаться спілкуватися, бути людяними, відповідальними та охайними. Корисна іграшка не просто «займає» час, а розвиває дитину.

Розвивальна гра дозволяє дитині виховувати самостійність, формує бажання та вміння взаємодіяти з однолітками, планувати спільні дії, домовлятися, підкорятися та керувати. Завдяки розвивальним іграм у дошкільника розвивається мислення і мовлення, творча уява та фантазія. Тому дитячі іграшки повинні бути джерелом радості, мотивом для гри. Вони повинні створювати умови для розвитку, залишаючи можливість для самостійної творчості.

До корисних іграшок належать: іграшкові професійні набори (лікар, перукар, кухар, пожежник), ляльки, з якими можна гратися в дочки-матері, мозаїка, конструктори, кубики, пазли, головоломки і лабіринти.

Чим антиіграшка відрізняється від корисної іграшки?

Антиіграшкавід розвивальної іграшки відрізняється тим, що головним у ній є ідея володіння, а не пізнання світу: їїзовнішня привабливість стає важливішою від її творчого розвивального ігрового застосування. Антиіграшка нав’язує дитині засоби її застосування, не залишає місця для вигадування сюжету гри, а отже, не сприяє розвитку творчої уяви та фантазії.

Антиіграшка– це специфічний засіб інформації, що пропагує антицінності. Вона становить небезпеку для життя й здоров’я дітей, негативно впливає на їх фізичний, психічний, моральний та духовний розвиток.

Антиіграшкиорієнтують дітей не на позитивні цінності культури й духовні зразки, а провокують прояви агресії, ненависті, корисливості.

Антиіграшказумовлює викривлення системи цінностей:

по-перше, відбувається меркантилізація дитячоїсвідомості, що виражається в перебільшеному прагненні до грошей, бажанні бути бізнесменом, заможним;
по-друге, у дитячій картині світу наростає тенденція дотанатизації– мотивів смерті, загибелі всього живого на землі, знищення природи: на дитячих малюнках з’являються сюжети смерті, вибухів, аварій, катастроф.

У яких випадках дитяча іграшка стаєнебезпечною для фізичного

та психоемоційного здоров’я дитини?

Небезпеку для фізичного здоров’я малюка несе іграшка, яка:

зроблена з неякісної сировини, з використанням шкідливих барвників (це може спричини алергію, отруєння в дітей, викликати бронхіальну астму, захворювання шлунково-кишкового тракту);
не містить відомостей про виробника;
не має вказівок про вік дитини, для якої вона призначена;
має деталі, об які дитина може порізатися або подряпатися;
має елементи, які можна проковтнути або запхати до носа (наприклад, відірвати у м’якої іграшки око або носик);
розфарбована занадто яскравими, люмінесцентними кольорами (салатовий, яскраво-рожевий негативно псують зір дитини);
має дистанційне керування або заводна (дитина захоче подивитися, що у неї всередині, почне її розбирати й подряпає собі руку);
передбачає застосування гострих предметів (метання дротиків);
передбачає використання пластикових кульок;
тривалий час продавалася на ринку і яку брали в руки багато людей (таку іграшку не можна купувати або дарувати маленькій дитини, тому що вона може потягнути її до рота);
продається без упаковки (як правило, це відбувається у тому випадку, коли покупець хоче приховати неприємний запах іграшки);
зроблена з деталей, які не міцно з’єднані між собою(така іграшка легко ламається; дрібні деталі дитина може проковтнути, гострими деталями можепорізатися);
має неприємний запах;
має круглу форму невеликого розміру (таку іграшку дитина може запхати до рота);
не завжди має круглу форму, але може вміститися вротовій порожнині дитини, від чого вона може задихнутися (наприклад, не надутими абоушкодженими повітряними кульками);
має довгі шнурки, що можуть під час гри обмотати шию дитині.

Небезпеку для психоемоційного здоров’я дошкільника має іграшка, яка:

може налякати дитину (це може бути страшна іграшка або іграшка занадто строкатих, невдало дібраних кольорів);
видає різкі звуки;
несподівано підстрибує, вискакує з коробочки;
має злий вираз обличчя;
провокує або програмує дитину до агресивної поведінки.

Небезпекудля інтелектуального та творчого розвитку дитини має іграшка, яка:

нав’язує дитині певний вид діяльності або стереотип поведінки;
формує в дитині культ матеріальних цінностей;
не дозволяє виявляти творчість та фантазію;
має зовнішній вигляд, який не відповідає дійсності (рожеві слони, блакитні зайчики та ін.).

Приклади антиіграшок:

Наші діти майже не граються з іграшками вітчизняного виробництва. Зараз у продажі на ринку або в крамницях переважають іграшки, які є персонажами телевізійних передач чи мультфільмів: покемони, монстри, Черепашки Ніндзя,трансформери-роботи, Бетман, Людина-Павук, ляльки Барбі, бокугани та ін. Багато з них сприяють проявам агресивних фантазій дитини, часто реалізованих у житті на більш слабких – тваринах або маленьких дітях.

Крім того, ці іграшки належать до серійних іграшок, вони не довговічні, постійно ламаються. На зміну поламаним іграшкам батьки купують нові, яких зараз у продажу велика кількість. Часта зміна іграшок призводять до того, що у багатьох сучасних дітей немає улюбленої іграшки, немає прихильності до іграшок, не виховується відповідальне, турботливе та бережливе ставлення до них. Легкість, з якою чергова іграшка ламається і з’являється нова, не може сприяти соціальному розвитку дитини, оскільки програмує прояви дитиною байдужості до близьких людей, друзів, однолітків.

Трансформери та монстри. До категорії монстрів належать всілякі іграшки-трансформери: людина-машина, людина-чудовисько, людина-робот. Які почуття виховують у малюка ці іграшки? Яку поведінку вони програмують? У жодної з цих іграшок немає приємного, усміхненого виразу обличчя. І взагалі, вони не мають людського обличчя. Спостерігаючи жорстокий погляд, діти обов’язково будуть йому наслідувати під час гри. А в які ігри можна гратилюдинами-машинами та людинами-чудовиськами? Як правило, ці персонажі багаторукі й у кожній руці тримають або холодну, або вогнепальну зброю. Тому грати цими іграшками можна в ігри, де когось вбивають. І якщо в хлопчика немає інших іграшок, окрім трансформерів, усі його ігри – це програвання сцен вбивства, насилля та ін. І ми, дорослі, купуючи такі агресивні іграшки, немов забуваємо, що іграшка – це не просто забава. Вона закладає в душу дитини первісні поняття добра і зла. Тому небезпечно для розвитку дитини, якщо це відбувається в грі з негативним персонажем.

Відомо, що будь-яка програна дитиною дія здатна відтворювати себе в реальності. Якщо дитина в грі поводиться гуманно, милосердно, дбайливо, то в неї є якийсь зразок того, як це потрібно робити. І навпаки, якщо дитина в грі змушена бути агресивною, грубою, жорстокою, це обов’язково відтвориться коли-небудь у тій або іншій ситуації.

Іграшка програмує поведінку дитини. І важливо розуміти, як впливає іграшка й що за програму вона в собі несе.

Лялька Барбі. Сучасні Барбі, маючи різні імена, дуже схожі одна на одну. Граючи в Барбі, дівчинки приходять як би «на все готове» (занадто все визначено) – це, за визначенням психолога О.М.Леонтьева, квазі-іграшка. Дитина виявляється в путах стереотипів і нав’язування певного способу життя й світогляду. На думку В.Абраменкової, Барбі– це псевдоідеальна модель жінки, секс-символ суспільства споживання, дивовижна духовна підміна архетипу Матері. Її можна одягати, роздягати, купувати для неї нові речі, робити зачіски, влаштовувати за участю Барбі «вечоринки». Через Барбі транслюється певний спосіб життя – нескінченні наряди, розваги, зміни партнерів. На думку психологів, дівчинка відчує себе, скоріше, покоївкою, служницею, у найкращому разі подругою цієї ляльки, а не мамою, нянькою. А в дівчаток 4-річного віку сильний інстинкт материнства, який має знаходити своє втілення в грі з лялькою. Тому для них краще не купувати Барбі.

Крім того, відомо, що пропорції Барбі викликають у дівчат стійке невдоволення своєю фігурою – комплекс неповноцінності, що призводить до неврозу.

Отже, сучасні серійні іграшки, які виготовлені за західними зразками, не залишають місця для вигадування дитиною ігрового сюжету. У них закладено ідею володіння, а не пізнання довкілля, вони майже не залишають місця для творчості, часто провокують прояви агресивної поведінки.

Іграшки дітям купують та дарують батьки, тобто іграшки вдома – це іграшки, що подобаються батькам. Але, на жаль, вони не відповідають інтересам розвитку дитини, і в багатьох сучасних іграшках дитячим є тільки те, що вони маленького розміру.

Література

Створення безпечного інформаційного середовища для дитини дошкільного віку: науково-методичний посібник/М.В.Коченгіна, Ю.О.Замазій, О.А.Коваль, А.С.Остапенко, Г.О.Сіліна, Н.О.Холодова. – Харків: ХАНО, 2011. – 96 с.

Загальна консультація для педагогів

ПРОФЕСІЙНЕ МОВЛЕННЯ ВИХОВАТЕЛІВ

Культура мовлення є обов’язковим елементом загальної культури людини. Не випадково вважається, що мовлення людини – її візитна картка, оскільки від того, наскільки грамотно людина висловлює свої думки, залежить її успіх не лише у повсякденному спілкуванні, але й у професійній діяльності. Особливо актуальне це твердження щодо мовлення педагога, який працює з дітьми дошкільного віку.

Дошкільний вік є сенситивним періодом мовленнєвого розвитку дитини, тому один з провідних напрямів діяльності вихователя дитячого садка – формування усного мовлення та навичок мовленнєвого спілкування, що спирається на володіння рідною літературною мовою.

Одним з основних механізмів оволодіння дітьми рідною мовою є наслідування. У дослідженнях основоположників методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку Єлизавети Михеєвої та Фелікса Шохіна наголошується, що діти вчаться говорити завдяки слуху та здатності наслідувати. Дошкільники говорять те, що чують, оскільки внутрішні механізми мовлення у дитини утворюються лише під впливом систематично організованого мовлення дорослих. Автор однієї з методик розвитку мовлення дошкільників Муза Алексєєва відзначає, що, наслідуючи дорослих, дитина переймає не лише всі тонкощі вимови, слововживання, побудови фраз, але й ту недосконалість і помилки, які зустрічаються в їхньому мовленні.

Саме тому до мовлення педагога дошкільного закладу сьогодні ставляться високі вимоги, і проблема підвищення культури мовлення вихователя розглядається у контексті підвищення якості дошкільної освіти.

Якість мовленнєвого розвитку дошкільників залежить від якості мовлення педагогів і від мовленнєвого середовища, яке останні створюють у дошкільному навчальному закладі. Видатні педагоги Єлизавета Михеєва та Євгенія Фльоріна особливу увагу приділяли створенню у дитячому садку розвивального мовленнєвого середовища як чинника розвитку мовлення дітей. На їхню думку, дошкільним працівникам необхідно ставити в обов’язок створювати таке середовище, в якому «мовлення дітей могло б розвиватися правильно і безперешкодно».

У сучасних дослідженнях проблем підвищення культури мовлення педагога виділяють компоненти його професійного мовлення і вимоги до нього.

До компонентів професійного мовлення педагога відносяться:

• якість мовного оформлення мовлення;

• ціннісно-особистісні установки педагога;

• комунікативна компетентність;

• чіткий вибір інформації для створення вислову;

• орієнтація на процес безпосередньої комунікації.

Серед вимог до мовлення педагога дошкільного закладу виділяють:

• правильність – відповідність мовлення мовним нормам. Педагогу необхідно знати і виконувати у спілкуванні з дітьми основні норми рідної мови: орфоепічні норми (правила літературної вимови), а також норми утворення і зміни слів;

• точність – відповідність змісту мовлення та інформації, яка лежить у його основі. Педагогу слід звернути особливу увагу на семантичний (смисловий) аспект мовлення, що сприяє формуванню у дітей навичок точності слововживання;

• логічність – вираження у смислових зв’язках компонентів мовлення і відносин між частинами та компонентами думки. Педагогу слід враховувати, що саме у дошкільному віці закладаються уявлення про структурні компоненти зв’язного вислову, формуються навички використання різних способів внутрішньо текстових зв’язків;

• чистота – відсутність у мовленні елементів, невластивих літературній мові. Усунення із активного мовлення не літературної лексики – одне із завдань мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Тому, зважаючи на те, що у цьому віці провідним механізмом мовленнєвого розвитку є наслідування, педагогу необхідно піклуватися про чистоту власного мовлення: неприпустимо використовувати слова-паразити, діалектні, жаргонні слова;

• виразність – особливість мовлення, що допомагає захоплювати увагу і створювати атмосферу емоційного співпереживання. Виразність мовлення педагога є потужним засобом впливу на дитину. Володіння педагогом різними засобами виразності мовлення (інтонація, темп мовлення, сила, висота голосу тощо) сприяє не лише формуванню довільності виразності мовлення дитини, але й повнішому усвідомленню дитиною змісту мовлення дорослого, формуванню вміння виражати своє ставлення до предмета розмови;

• багатство – уміння використовувати всі мовні одиниці з метою оптимального вираження інформації. Педагогу слід враховувати, що в дошкільному віці формуються основи лексичного запасу дитини, тому багатий лексикон самого педагога сприяє не лише розширенню словарного запасу дитини, але й допомагає сформувати у неї навички точності слововживання, виразності й образності мовлення;

• доцільність – вживання у мовленні одиниць, відповідних ситуації та умовам спілкування. Доцільність мовлення педагога передбачає, насамперед, володіння відчуттям стилю. Урахування специфіки дошкільного віку націлює педагога на формування у дітей культури мовленнєвої поведінки (навичок спілкування, уміння користуватися різними формулами мовленнєвого етикету, орієнтуватися на ситуацію спілкування співбесідника і т.ін.).

До цього переліку необхідно додати і правильне використання педагогом невербальних засобів спілкування, його уміння не лише говорити з дитиною, але й чути її.

Безумовно, знання педагогом дошкільного закладу зазначених вимог, їх дотримання і постійне вдосконалення свого мовлення – це запорука успішності роботи з мовленнєвого розвитку дітей у дошкільному закладі.

Література

1. К.Крутій. Формування граматично правильного мовлення в дітей дошкільного віку.

2. К.Крутій. Створення мовленнєвого середовища: теоретичні засади і практична реалізація.

На виконання мовного законодавства України

загальна консультація

СПІВЕЦЬ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА – МИКОЛА ПИМОНЕНКО

У сузір’ї найталановитіших митців України зіркою першої величини сяє ім’я академіка живопису Миколи Корниловича Пимоненка (1862-1912). Його сподвижницьке життя є прикладом надзвичайного працелюбства, що освітлює і зміцнює будь-яке дане Богом обдаровання. Спадщина майстра посідає одне з чільних місць у побутовому живописі кінця ХІХ – початку ХХ століття. Переважна більшість творів художника присвячена життю селян, а тому за відданість цій темі дослідники творчості М.Пимоненка справедливо називають його співцем українського села.

«Пимоненко, не шукаючи ніякої реклами, спокійно та з любов'ю робить свою справу художнього прославлення рідної України з її життєрадісним і гарним народом», – написано 1910 року в одній з ювілейних статей, присвячених 25-річчю творчої та педагогічної діяльності знаного живописця. Та його шлях до мистецтва й до визнання не був легкий. Власне, він був визначений уже з дитячих років.

Народився майбутній художник 9 березня 1862 року у мальовничому передмісті Києва (на Пріорці) в родині іконописця Корнила Даниловича Пимоненка. Тож хлопець ходив з батьком по селах та містечках Київщини, допомагаючи виконувати замовлення для церков та церківок, і вчився за ним малювати. Можливо, мав би й надалі продовжувати батьківську справу писання ікон та облаштування іконостасів, якби 1898 року йому не судилося зустрітися з Миколою Мурашком – засновником Київської рисувальної школи. Спостерігши роботу обдарованого підлітка в іконописній майстерні (лише туди спромоглися батьки віддати охочого до художньої науки сина, в якого під впливом дитячих вражень пробудився інтерес до живопису), старий учитель запросив хлопчину навчатися у своїй школі безкоштовно, пообіцявши «зробити з нього справжнього художника».

На той час молода іще Рисувальна школа вже була осередком художнього життя в Україні й давала грунтовну підготовку з малюнка, живопису. Саме тут один з найздібніших її учнів Микола Пимоненко познайомився з Іллею Репіним. Якось відомий майстер, узявши до рук палітру і пензель, домалював образ Христа, над яким трудився юнак. Можна сказати, це стало своєрідним благословенням для художника-початківця.

1882 року Пимоненко, передотим успішно склавши при Київському учбовому окрузі іспити на звання вчителя малювання й переславши свої художні роботи До Петербурзької Академії мистецтв, вступив до неї вільнослухачем педагогічних курсів. Навчання в Академії було для здобувача високої художньої освіти легким, захопливим, йому добре вдавалися малюнки, етюди, ескізи, композиції. Про це свідчили високі оцінки й три срібні медалі, здобуті в натурному класі.

Проте через слабкі легені й матеріальні нестатки юнакові довелося залишити Академію до завершення навчання. 1884 року Пимоненко повернувся до рідного Києва. Вчителювання в Рисувальній школі Миколи Мурашка (1884-1900), потім – викладання малюнка в політехнічному інституті (1900-1912) й, звісно, щоденна праця в своїй майстерні – ось складові творчого життєпису Миколи Пимоненка. Разом з відомими російськими й українськими художниками він брав участь у розписах Кирилівської церкви та Володимирського собору, як член Театрального товариства оформляв оперу Миколи Лисенка «Наталка-Полтавка», експонував свої картини на академічних та пересувних виставках.

Від самого початку художньої діяльності увагу Пимоненка привертав побутовий аспект відображення життя. Перші самостійні роботи художника – «Гальорка» (1885), «Після аукціону» (1886), «На канікулах» (1887) – показують, що він був спостережливим психологом, прагнув розкрити внутрішнє єство персонажів своїх полотен і подавав їх своєрідно й жваво.

У картинах Миколи Пимоненка, писаних з кінця 80-х – до початку 90-х років, спостерігаються переважно сюжети побутово-обрядового характеру: «Святочне ворожіння» (1888), «Ворожіння» (1893), «Весілля в Київській губернії» (1891), «Свати» (1892). Так, картина «Святочне ворожіння» має просту композицію й приваблює гарними дівочими образами, тонким розв'язанням мотиву штучного освітлення, майстерним тоновим насиченням. У творі зображено лише куточок убогої сільської хатинки – стіл та грубий ослін, де сидять двоє дівчаток зі свічкою в руках. Але продумана композиція картини 1 стримана її барвистість викликають захоплення й теплі почуття.

Селянська тема стала для художника синонімом національної самобутності мистецтва. Але він не обмежувався тільки соціальною (передвижницькою) тематикою, а створив власний ліричний образ України з її чарівними пейзажами та гарними життєрадісними людьми.

Тішать око й серце розмаїття побутових сцен, декоративність українського народного вбрання та предметів ужитку: «На ярмарку» (1898), «Ярмарок» (1904), «У горшковому ряду» (1911).

Часто подані Пимоненком сцени сповнені гумору. Саме така, наприклад, картина «На ярмарку»: на ній зображено стару жінку й молодицю дочку, які ведуть від корчми господаря сім'ї.

Образи простого люду та сцени з їхнього життя митець, зазвичай, малював на тлі пишної української природи. Майстерно й переконливо передав він соковиту зелень дерев, дзеркальний полиск води, пронизане сонячним промінням повітря в картинах: «Останній промінь» (1900), «Брід» ( 1901), «Перед грозою» (1906), «Дівчинка, яка пасе гусей» (1910), «Гуси, додому» (1910).

На щастя, слава до майстра пензля прийшла ще за життя. У 1893 році Микола Пимоненко – експонент, а з 1899-го й довіку – дійсний член Товариства пересувних художніх виставок («передвижників»). 1904 року він отримав звання академіка. Твори художника експонувалися у Парижі, Мюнхені, Берліні, Лондоні. До нього тягнулася молодь, яка мріяла про мистецтво.

Зберігся фотознімок Миколи Пимоненка в інтер’єрі його майстерні. Перед ним поряд з іншими картинами стоїть на мольберті велике полотно «Гопак», де зображено дівчину, що танцює. Такою – веселою, темпераментною – «увірвалась» українська селянка у світ рафінованого паризького життя. Цю картину, яка з успіхом експонувалася на виставці в паризькому Салоні (1909), придбав Музей Лувру.

Як же сталося, що городянин зумів так глибоко й точно перейнятися сутністю селянських тем та образів? Очевидно, це було закладено в його корінні, яке йде від діда-кріпака Данила. Та й саме життя на Пріорці, околиці Києва, своїм побутом більше нагадувало село, ніж місто. Була в долі художника ще й Малютянка, де він колись допомагав батькові оформляти місцеву церкву й куди повернувся поправляти здоров'я після холодного Петербурга. Згодом, узявши в оренду хату, прибудував до неї велику світлу майстерню. Малютянка, де митець літував із родиною, надихала його на творчість, побут села підказував теми, а його колоритні мешканці ставали прообразами багатьох полотен.

Кажуть, і досі сільські старожили впізнають у творах Пимоненка своїх предків. Художник малював їхні портрети в маленьких альбомах, які завжди були при ньому. Він знаходив своїх героїв у сусідніх хатах, на гамірних базарах. Наряджав у святкове вбрання молодь і спостерігав за її веселощами, танцями, жартами. Малював дітей, які пасуть гусей та худобу, жінок, що працюють у полі. Не знати, де побачив Пимоненко героїню своєї картини «Жниця» (1882). Прегарна кароока селянка із загадковою усмішкою Джоконди постає перед нами символом краси народу, щедрості нашої землі. А золото стиглої пшениці й прозора блакить неба увібрали в себе споконвічні барви українського пейзажу.

Природа в жанрових творах Пимоненка аж ніяк не тло – вона рівноправний герой картини, який визначає її образний та емоційний лад. Літо, як і в малютянських селян, було «гарячою порою» майстра, він чимало працював на натурі, домагаючись виразності в передачі краси й соковитості літньої пори.

Останні 5 років свого життя художник присвятив міській тематиці: «Зустріч із земляком» (1908), «Рада» (1909), «Київська квіткарка» (1909), цікавили його й історичні теми: «У похід» (1901-1902), «Повернення з походу». Відомі начерки, ескізи нездійснених задумів історичних картин: «Козаки відпочивають», «Богдан Хмельницький», «Козаки, які п’ють воду».

Не обминув Пимоненко й портретний жанр – малював членів своєї родини та знайомих: «Портрет батька» (1880), «Портрет художника М.Мурашка», «Портрет дружини художника в зеленій сукні» (1893), «Портрет доньки художника Ольги» (1902), «Портрет сина художника» (етюд, 1906), «Портрет О.Терещенка» (1910).

Цікаво, що український передвижник Микола Пимоненко з його «оголеною» правдою життя, творець побутової картини, був учнем академічного українського художника Володимира Орловського, який тяжів до умовності світосприйняття й працював у царині пейзажу. Були вони ще й родичами: 1893 року Пимоненко щасливо побрався з єдиною (прийомною) донькою свого вчителя Олександрою. Та й жили разом. На тихій київській вуличці – Гоголівській, 28. Поряд із двоповерховим будинком Орловського у невеликому флігелі мешкала молода родина, народжувалися й зростали діти – Раїса, Ольга, Микола. Тут, у затишній майстерні Пимоненка, «народжувалися» відомі всім картини.

У розквіті творчих сил 26 березня 1912 року Микола Пимоненко пішов з життя. Поховано його на Лук'янівському цвинтарі. На посмертній виставці художника в Петербурзькій Академії мистецтв (1913) експонувалися 184 картини, близько 600 етюдів та малюнків.

Самобутній характер національного життя відбивався в глибоко народних гуманістичних творах митця так безпосередньо й повно, що російський художник українського походження Ілля Рєпін (родом із Слобожанщини) мав рацію, коли сказав про найталановитішого свого учня й чудового майстра пензля: «Він був справжній українець; не забудеться краєм за свої правдиві й милі, як Україна, картини та живі картинки…».

Велику силу краси, поезії та добра випромінюють полотна Миколи Пимоненка. Його яскраві сонячні твори містять у собі глибокі почуття та високу любов, якими він щедро ділиться з нами, людьми ХХІ століття.

Багато картин зі спадщини художника стануть у пригоді педагогам і батькам у роботі з дошкільнятами, при ознайомленні їх з українським образотворчим мистецтвом, його жанрами, життям і традиціями українців на межі двох попередніх століть. Це: «Жниця», «Свати», «Святочне ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «На ярмарку», «На ставку», «Орач», «Останній промінь», «Рибалки», «Біля перевозу», «Брід», «Квочка», «Збирання сіна на Україні», «Сінокіс», «Гопак», «Гуси, додому» та інші.

Художньо вартісні й доступні дитячому сприйманню твори Миколи Пимоненка мають велике значення для осягнення юними українцями культурного надбання народу. Значна кількість їх зберігається в Державному музеї українського образотворчого мистецтва, репродуковані в мистецьких альбомах, на художніх листівках.

Література

«Палітра педагога», 2009, № 6

Семінар-практикум

«Трудове виховання дошкільників»

Заняття 1.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ НА ДІЛЯНЦІ ДНЗ

Весна – прекрасна пора року, що дарує нам чудову нагоду долучити дітей до праці у природі, розширити їх природничі знання, навчити бачити красу навколишнього світу, любити та берегти його. Навесні можна здійснити з дошкільниками багато цікавої та корисної роботи на ділянці дитячого садка. За умови належної організації така робота не тільки слугуватиме джерелом позитивних емоцій у дітей, а й сприятиме їх інтелектуальному, духовному та фізичному розвитку.

Весняні місяці – оптимальний час для посадки рослин. Ця робота зазвичай викликає неабиякий інтерес у дітей. Тож, вихователям слід обов'язково долучати до неї своїх вихованців. Під час посадки рослин на городі або у квітнику, а відтак догляду за ними у дітей формується система знань про рослинний світ, зокрема:

{C}· характер праці;

{C}· висаджування цибулі та часнику;

{C}· висаджування картоплі, цибулі та часнику;

{C}· перша група дітей доставляє на візочку ємкості з розсадою та розташовує їх якомога ближче до місця посадки, щоб іншим дітям було зручно брати рослини;

{C}· геометричну – квадратну, овальну, круглу, прямокутну, трикутну;

{C}·<span times="" new="" roman';" ="" span="" spanspan="" довільну="" –="" у="" вигляді="" метелика,="" машинки="" тощо.="" Найбільш="" зручним="" в="" умовах="" дитячого="" садка="" є="" квітник="" вузької="" (завширшки="" 2-3="" метри)="" смуги="" вздовж="" паркана="" або="" доріжки.="" Біля="" такого="" квітника="" діти="" зможуть="" зручно="" розміститися="" під="" час="" роботи="" посіву,="" висадження="" розсади,="" рихлення,="" прополювання,="" поливу.="" pp="" Визначившись="" із="" розташуванням="" і="" формою="" квітника,="" починають="" готувати="" ґрунт="" до="" посіву="" та="" посадки="" квітів.="" Цю="" роботу="" можна="" виконувати="" разом="" дітьми.="" Необхідно="" окреслити="" межі="" допомогти="" дітям="" скопати="" землю="" й="" вибрати="" бур'яни.="" Важливо="" стежити,="" щоб="" працювали="" охайно.="" Зокрема,="" порадити="" їм="" не="" кидати="" бур'яни="" поруч="" квітником,="" а="" одразу="" складати="" відро.="" Перед="" посівом="" квітів="" висаджуванням="" розсади="" вирівнюють="" поверхню="" проводять="" борозни="" роблять="" лунки.="" Роздають="" насіння="" стаканчики="" з="" розсадою="" пояснюють,="" яким="" чином="" слід="" саджати="" рослини="" рядками="" групами.="" У="" центрі="" на="" задньому="" плані="" (якщо="" він="" прилягає="" стіни="" паркана)="" саджають="" високі="" рослини,="" середній="" частині="" дещо="" нижчі,="" біля="" краю="" низькорослі.="" Дітям="" обов'язково="" пояснити="" причину="" розташування="" розповісти="" про="" життєдайну="" силу="" сонця="" його="" значення="" для="" розвитку="" рослин,="" показати,="" що="" випадку="" ярусного="" затуляють="" своїм="" сусідам,="" всі="" отримують="" достатньо="" світла="" тепла="" життя="" розвитку.="" Якщо="" вологий,="" поливати="" треба.="" Інакше="" запропонувати="" полити="" лійок,="" мають="" дрібні="" ситечка.="" Відтак="" попросити="" дітей="" розрихлити="" землю,="" молодим="" паросткам="" пробитися="" нагору.="" Далі="" варто="" поставити="" прапорці,="" аби="" забути,="" де="" посаджено.="" Залежно="" від="" погоди="" ніжні="" паростки="" однорічних="" з'являться="" впродовж="" одного-двох="" тижнів.="" Догляд="" за="" квітником="" полягатиме="" своєчасному="" прополюванні,="" поливі="" розрихлюванні.="" Ця="" справа="" може="" здатися="" дошкільникам="" нудною="" одноманітною.="" Тому,="" залучаючи="" дитину="" такої="" праці,="" важливо="" підтримувати="" її="" інтерес="" землеробства="" цілому.="" чимало="" казкових="" сценаріїв="" виконання="" трудових="" завдань,="" зокрема:="" {c}span="" ·span="" врятувати="" квіточку="" спраги,="" напоївши="" водичкою="" спеку;="" roman';"=""> звільнити квіточки від злих загарбників – бур'янів;

{C}·

Комунальний заклад "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 438"

Робота методичного кабінету